Про Катріну

Від громадської організаторської роботи до Лансінга

Про Катріну Манетту

Ця кампанія — про створення чогось нового. Про лідерство, яке має коріння тут і підзвітне людям й готове кинути виклик тому, як усе робилося завжди.

Для мене це не раптове рішення й не крок у політичній кар’єрі. Це наступний етап роботи, яку я вже веду на місцях в агломерації Детройта. Як громадська організаторка, я роками допомагала сусідам отримувати інформацію, долучатися й говорити про проблеми, що впливають на їхнє повсякденне життя. Я стукала у двері, вела розмови за кухонним столом, допомагала людям орієнтуватися в зламаних системах і приносила голоси звичайних людей у місця, де їх зазвичай ігнорують.

Саме цей досвід є причиною, чому я балотуюся. Бо я на власні очі бачила, що працює, що не працює і як часто звичайних працівників відсторонюють від рішень, які впливають на їхнє життя.

Жінка з довгим волоссям у рожевому жакеті робить селфі в телевізійній студії. На задньому плані чоловік-ведучий стоїть на сцені біля великого екрана з назвою "THE PULSE", а крізь вікна студії видно міські вогні.
Колаж із трьох зображень: юнак у футбольній формі з двома чирлідерками, жінка виступає за трибуною в громадському середовищі та маленька дівчинка в балетному костюмі дивиться вгору.
Колаж із трьох зображень: жінка виступає за трибуною, усміхнена маленька дівчинка в балетному вбранні та двоє юних спортсменів позують у командній формі на футбольному полі.
Тут моє коріння. Тут я організовую громаду.

Моя історія

Я не чекала дозволу, щоб почати діяти.

Я народилася й виросла в тауншипі Шелбі й досі живу тут, у тому самому будинку, де виросла. Я навчалася у школах Ютіки, закінчила Оклендський університет, і ця громада виховала мене в усіх сенсах цього слова. Цей округ змалку навчив мене: треба бути поруч, робити свою частину роботи й дбати одне про одного.

Мені трохи за тридцять, і я належу до покоління, яке наполегливо працювало, дотримувалося правил, але все одно виявило, що стабільності досягти важче, ніж мало б бути. Я завжди заперечувала думку, що «так просто влаштовано життя». З часом цей інстинкт перетворився на дію.

Я ніколи не могла спокійно сприймати зламані системи як норму. Дехто любить перетворювати таке усвідомлення на образу. Я уважно бачу, що відбувається тут, бо це мій дім, і відвертатися для мене ніколи не було варіантом.

Я стала громадською організаторкою, бо втомилася спостерігати, як рішення про наше життя ухвалюють без таких людей, як ми, за столом. Я допомагала сусідам розуміти, що відбувається на місцевому рівні й на рівні штату, заохочувала до участі людей, які раніше ніколи не були залучені, та працювала над тим, щоб перетворювати розчарування на спільні дії. Організаторська робота навчила мене слухати, знаходити спільну мову між різними поглядами й утримувати людей залученими навіть тоді, коли зміни здаються повільними. На знак визнання цієї роботи мене нагородили Bayard Rustin Strategist Award на святкуванні MLK 2026 року від Michigan United — нагородою для організаторів, які розбудовують силу людей і просувають справедливість у наших громадах.

Ця робота також показала мені межі самих лише громадських зусиль. Надто багато проблем, з якими стикаються тут родини, визначаються рішеннями, ухваленими в Лансінгу. І надто часто люди, які ухвалюють ці рішення, ніколи не жили з їхніми наслідками.

Саме тому я балотуюся до Палати представників штату Мічиган.

Я знаю, що таке труднощі

Бо я це прожила, а не вивчала

Останні вісім років я працюю офіціанткою. Я знаю, як це — залежати від чайових, планувати бюджет від тижня до тижня й відчувати стрес від того, що одна несподівана витрата може все зруйнувати. Коли живеш так, запасу немає. Дуже швидко розумієш, наскільки крихкою може бути стабільність.

Такий досвід змінює те, як ти бачиш людей. Він виховує стійкість, але також і співчуття. Коли розумієш, наскільки близько до межі живе більшість родин навіть тоді, коли вони все роблять правильно, перестаєш вважати когось ледачим чи безвідповідальним.

Моя родина добре знає цю реальність. Моя тітка має ментальну інвалідність, а моя мама є її постійною доглядальницею відтоді, як мені було п’ять років. Я виросла, спостерігаючи, як виглядає відповідальність, коли вона постійна, неоплачувана й майже не підтримується. Це показало мені, наскільки сильно наші системи покладаються на людей, які мовчки несуть величезний тягар без допомоги.

Я також пережила глибокі втрати. За кілька коротких років я втратила сестру, батька і хлопця. Такі втрати не роблять тебе жорсткішою. Вони відсікають несуттєве й загострюють розуміння того, за що варто боротися.

Цей досвід не віддалив мене від моєї громади. Він наблизив мене до неї.

Жінка сидить на підлозі в зоні з шафками, одягнена в чорне та з сережками, усміхається, впорядковуючи свої речі. На задньому плані видно шафки, поруч лежать сандалі.
Перетворюємо відстоювання інтересів на конкретні дії

Місцевій боротьбі потрібна підзвітність на рівні штату

Організаторська робота навчила мене, як зламані системи проявляються в реальному житті. Вона також показала мені межі можливого, коли люди, які ухвалюють рішення, відірвані від їхніх наслідків.

Надто багато проблем, з якими стикаються тут родини, визначаються політикою, встановленою в Лансінгу. Зростання витрат. Недостатня підтримка доглядальників. Влада, яка здається далекою, нечутливою або підконтрольною впливовим групам. Я на власні очі бачила, як наполегливо люди намагаються бути почутими і як часто їхні голоси ігнорують.

Я балотуюся до Палати представників штату Мічиган, бо представництво повинно означати більше, ніж посаду. Воно має означати розуміння, підзвітність і доведення справ до кінця. Лансінгу потрібні лідери, які знають, як це — жити від зарплати до зарплати, пробиратися крізь зламані системи й боротися за зміни без підстраховки.

Ця кампанія — про те, щоб перенести боротьбу, яку ми ведемо на місцевому рівні, на рівень штату, де насправді ухвалюються рішення.

Поза межами кампанії

Ще трохи про мене

Я тітка дев’ятьох племінниць і племінників, горда «мама» кота Сімби, а відпочиваю, займаючись садівництвом, розмальовуванням за номерами та читаючи нон-фікшн і мемуари.

Усе, що я приношу в ці вибори, походить із життєвого досвіду, громади та віри в те, що політика може бути чеснішою, більш приземленою й людянішою.

Жінка лежить на дивані під затишною ковдрою, м’яко усміхаючись і обіймаючи сплячого рудого кота. Кіт притулився до неї; обидва виглядають розслабленими.
Інфографіка показує, що $1, витрачений на вплив на політику, дорівнює $750 повернення інвестицій, профінансованого платниками податків. Угорі зображено знак долара, унизу — трикутну структуру. Джерело зазначено в нижній частині.
Кампанія, що тримається на підтримці людей

Підзвітність перед громадою

Я не беру грошей від корпоративних PAC. Це свідомий вибір. Сьогодні наша політична система значною мірою визначається тим, хто може дозволити собі доступ до влади. Дослідження показують, що невелика кількість великих корпорацій витрачає мільярди на лобіювання законодавців і натомість отримує трильйони доларів у контрактах, субсидіях та іншій підтримці, що фінансуються платниками податків. Такий дисбаланс ускладнює можливість звичайних людей бути почутими, навіть коли зміни мають переважну суспільну підтримку.

Фактично, численні дослідження показали, що уподобання пересічних американців мають майже нульовий вплив на те, чи буде законодавство фактично ухвалене. Коли гроші й доступ до влади переважають громадську думку, представництво перестає працювати так, як повинно.

Саме тому ця кампанія тримається на підтримці звичайних людей. Не корпорації. Не інсайдери. Люди, які тут живуть, працюють і щодня відчувають наслідки зламаних систем.

Я веду цю кампанію так само, як прожила своє життя. Без привілеїв. Без підстраховки. З прозорістю, наполегливою працею та відповідальністю перед людьми поруч зі мною.

Якщо ви вважаєте, що наша громада заслуговує на лідерство, яке слухає родини працівників і підзвітне їм, для мене буде честю бачити вас частиною цієї кампанії.

ГОТОВІ ДО ІНШОГО ТИПУ ЛІДЕРСТВА?

Допоможіть обрати до Лансінга практичних лідерів, які спираються на підтримку людей: